Слово про Зодчого Лісової Справи - Бориса Миколайовича Лук’янова

Постать Бориса Миколайовича Лукянова та його iсторична місія в українському лісівництві.

Історія України останнього сторіччя складна і буремна. Не менш буремна і галузева історія. Кожен період лишав відбитки як на людях так і на землі. Світлини та архіви дозволяють надати належну оцінку діям спільноти, як річні кільця стовбура дерева – щодо стану довкілля. Сприятливо чи не зовсім ??! Визначальне місце в історії держави та українського Лісу належить Борису Миколайовичу Лук’янову - династійному лісівникові, Громадянину, видатному організаторові, Людині найвищого ґатунку.

Народився 18 червня 1921 року у сім’ї Миколи Йосиповича Лук'янова, лісничого Вишнівчицькогось лісництва (Хмельниччина, Поділля) у с. Кутківці Чемеровецького району. Мама, Надія Борисівна, померла у 40- річному віці, у 1936 р., залишивши сиротою ще сестричку Галину (1925 року народження) та однорічного брата – Володю.

У 1938 році, Борис поступає на навчання до Київського лісогосподарського інституту. Розумний, завжди зібраний, обов’язковий, надійний товариш. Навчання у тривожний час, улітку 1941 року інститут було евакуйовано до м. Воронежа, та приєднано до місцевого профільного закладу. З наближенням фронту до Воронежа, студента четвертого курсу Бориса Лук’янова було призвано до 12-го Гвардійського полку 4 армії повітряно–десантних військ, який почергово направляли на складні ділянки Північно - Західного, Центрального, Воронезського, Першого Українського та Другого Українського фронтів.

 

Перший запис у військовому послужному табелі – полковий писар. Із козацьких часів – відповідальна посада. У час війни – подвійно! Грамотність, освіченість, характер та найприскіпливіші перевірки, включаючи «Смерш». Ретельність у роботі, режим військової секретності. Та характер диктував – на передову, де найскладніше. Довірили посаду командира стрілецького відділення. Бойові заслуги воїна були відзначені найвищою солдатською відзнакою, медаллю – «За відвагу», двома медалями «За бойові заслуги» та орденом Червоної Зірки. Прозвучало жадане – «З війною покінчили ми рахунки, бери шинель, додому йдем!».

У серпні 1945 року Борис Миколайович повертається до продовження навчання у Київському лісогосподарському інституті, який закінчує у січні 1946 року. У лютому того ж року – призначений на посаду лісничого Зінківського лісництва (нині ДП Ярмолинецьке лісове господарство Хмельницької обл.), де працював до березня 1948 року. Наступна сходинка – 1948 - 49 рр. на посаді Старшого лісничого Старокостянтинівського лісгоспу. Організовує та проводить невідкладні роботи з відновлення понищеного війною лісу та господарства. Плідна діяльність Бориса Лук’янова на мирному полі отримує високу оцінку – до бойових нагород добавляється цивільна – орден Трудового Червоного Прапора (1950 р.).

Кадрова робота поставлена так, що молодого, талановитого лісового інженера готують до нових випробовувань. Отримує направлення на навчання на Вищих лісних курсах Міністерства лісового господарства СРСР (1949 -50 рр.) У країні зріють масштабні перетворення, іде відновлення зруйнованого народного господарства. Ціною власного життя, кращі з кращих лісові науковці переконали Йосипа Сталіна, не заперечуючи його «Стране нужен лес» (мовою оригіналу) відновити роботи із лісозахисту, розгорнуті експедицією Василя Докучаєва у 1894 році. Вища рада народного господарства, спільно з РСДРП(б) 20 жовтня 1948 року приймає постанову про наймасштабніше на той час розгортання робіт із захисту земель від вітрової та водної ерозії. Було створено понад 600 нових підприємств. То був черговий камінь до фундаменту продовольчої та кліматичної безпеки, та набутий у СРСР досвід буде використано ООН на початку 70-х рр. Це надбання буде каменем у фундамент базової Резолюції Генеральної Асамблеї, як вищого органу планетарного масштабу. Український камінь, нагадуємо – держави співзасновниці ООН. Варто закарбувати що близько 20 % тоді планованого по СРСР лісорозведення припадало на терени України. Масштабні роботи вимагали таких же особистостей - освічених, високофахових, чесних відданих справі. Борис Лукянов відповідав цім критеріям. У цьому був певен Анатолій Солдатов, який у той час очолював лісову галузь України. На мій погляд, саме він робив ставку на молодого лісничого. І не помилився. (Див. фото карти з архіву А. Солдатова. План заліснення на 1950 – 51 рр.).

Керівництвом союзного Міністерства у грудні 1950 року було прийнято рішення щодо призначення Бориса Миколайовича Лук’янова на посаду заступника Міністра лісового господарства Литовської РСР, де він пропрацював із січня 1951 по червень 1953 року (див. запис у трудовій книжці Б. Лук’янова).

Безперервні інтриги навколо «Вождя усіх народів» та боротьба за Перше крісло лихоманили країну. Не менше ніж сьогодні також йшли безперервні реформи, пошук нової моделі, необхідної для державотворення, покращення життя народу. Лише повний бовдур буде це заперечувати. Безглуздо також заперечувати численні вади тодішньої влади, особливо щодо права особи.

 

Витяг із трудової книжки Бориса Лук’янова за 1953 рік засвідчує: 1 червня у зв’язку з реформою Міністерства його було переведено на посаду начальника Головного управління лісового господарства Міністерства сільського господарства і заготівель Литовської РСР (Наказ 63-К від 30 05 1953 р).

У липні того ж року (1953) чергове: У зв’язку з реорганізацією відкомандирований з Литви у розпорядження Головного управління лісового господарства Міністерства сільського господарства і заготівель СРСР (Наказ №274-к від 27 07 1953 ).

Нове призначення із Союзного Мінсільгоспу та заготівель, тепер на Буковину, директором Сторожинецького лісового технікуму і учбово-дослідного лісгоспу (Наказ №440 від 6 липня 1953 р.). Усі інші записи у трудовій книжці – це переміщення, пов’язані з реформами у державі та галузі. Відповідно до Наказу Мінсільгоспу УРСР від 4 червня 1954 р. №717к– «Освобожден от занимаємой должности в связи с переходом на работу в Министерство сельского хозяйства УССР». На посаду заступника міністра та члена колегії Міністерства.

Чергове призначення – «на должность заместителя Министра сельского хозяйства УССР – по лесному хозяйству» - Наказ Мінсільгоспу № 252к від 5 травня 1955 року. Масштабні роботи у лісовому господарстві дають позитивні наслідки в усіх аспектах, як захисті земель, так і забезпеченні будівництва, розвитку вугільної та енергетичної галузей (підготування чаш майбутніх водосховищ ГЕС). Можемо лише здогадуватись щодо чергових заздрісників… Уряд приймає рішення – постановою Ради Міністрів УРСР від 17 липня 1957 року №770 –«Утвержден в должности начальника Главного Управления лесного хозяйства и полезащитного лесоразведения, членом Коллегии Министерства сельского хозяйства» (Наказ Мінсільгоспу №655к від 19 липня 1957 р.).

11 листопада 1959 року постановою Ради Міністрів УРСР №1696 Бориса Миколайовича Лукянова було призначено на посаду начальника Головного управління лісового господарства і лісозаготівель при Раді Міністрів УРСР.

Досягнуто надзвичайно важливого рубежу – прямого спілкування з Головою Уряду, та узгодження найважливіших питань розвитку галузі. Перш за все, матеріально – технічної бази і наукового забезпечення, розвитку міжнародного співробітництва.

Його фаховість, тонке відчуття стану справ, людяність та здатність до компромісу у діях «другого плану» сприяли вирішенню головних задач галузі.

Призначення на зазначену посаду дозволило Борису Миколайовичу поступово зміцнювати фундамент для спорудження майбутнього Міністерства у новій якості – ведення комплексного господарства. Ніхто тоді не волав – «держава – нікчемний господар».

Із далеких країв, від Іркутська до Петрозаводська, відбирали фахових, чесних, відданих Справі лісівників та промисловців, технологів, які працювали не лише в українських підприємствах на заготівлі лісу для потреб народного господарства республіки. Перебуваючи у системному контакті з представниками законодавчої та виконавчої влади, спільно ставили питання перед партійними органами, демонструючи набуті досягнення та наполягаючи на розширенні набутого досвіду.

У тактичній формі роз’яснювали щодо неприпустимості подальших «перерубів» розрахункової лісосіки у лісах України, ретельно обґрунтовували необхідність капітальних інвестицій, у т.ч. на формування технічної бази, глибоких наукових досліджень, особливо у зонах лісостепу та степу. Набутий за перше десятиріччя робіт досвід вражав, Уряд України запрошував фахівців ООН та з країн РЕС - Ради економічного співробітництва. Команді Бориса Лук’янова стало до снаги вивести лісове господарство України на чільне місце у бувшому СРСР, перетворити її у полігон нових технологій. Набуте лісовою галуззю стало підставою для нагородження Лідера Орденом Трудового Червоного Прапора – вдруге!

Незаперечні докази значущості лісової галузі у державі остаточно переконали у перспективності подальшого розвитку. Уряд ретельно зважує програму і готує Постанову про необхідність реформування Головного управління в окреме Міністерство (20 травня 1966 року). Президія Верховної Ради Української РСР підтримує пропозицію Уряду, і подає проєкт Закону на затвердження Радою, що і відбулося 29 червня 1966 року.

Розпочинається новий «марафонський забіг» 45-річного воїна-десантника, мрійника, що виріс до прагматика. Уже у статусі міністра. Розвиток подій змушує його розвивати нові напрями, нарощувати обсяги захисного лісорозведення, особливо після пилових бур 1968 -69 рр. На часі постає робота, за підтримки в Уряді, документу, що набуде найвищого значення – «Програми з комплексу робіт по захисту берегів Чорного і Азовського морів». На лісівників України покладалось завдання забезпечення садивним матеріалом відповідних порід. Амвросіївський (Донецька обл.), Велико– Копанівський (Херсонська обл.), Арциз, Сарата, Ширяєво (Одеська обл.) стануть добре відомими сортами на Ставропіллі, на Кубані, республіках Прибалтики, котрі будуть стабільними покупцями сіянців потрібних порід, у тому числі – шипшини у якості підвою.

У черговому поданні про нагородження Бориса Лук’янова зазначалось, що лише за період з 1954 по 1971 роки, під його керівництвом лісгоспами було створено 2 млн. 33 тис га лісів.

Довідково: при щільності посадки 10 тис. шт./га загальний обсяг складе 21–22 мільярди шт.!!! У 1968 році, у розсадниках Мінлісгоспу України було вирощено та висаджено на постійні місця 2 (два) мільярди сіянців та саджанців (із 8 млрд. шт. по Держкомлісу СРСР, тобто 25 відсотків - українські). Загальний обсяг створених насаджень, за звітами зазначеного року, склав 198 тисяч гектарів! Планку було поставлено дуже високо, що дратувало заздрісників.

Такого результату можливо було досягти лише у злагодженій команді, професійній, дружній, приязній. Спогади та оповідання, театральні вистави («Пора жовтого листя» Олекси Коломійця ішла у чисельних театрах Союзу) ставали буденним явищем. Лісівник був творцем і товаришем, а не «злодієм», як нині звучить із усіх ЗМІ, та навіть включеної ЕЛЕКТРОПРАСКИ. У 70–80-х роках кращі із діячів мистецтва та культури були гостями не лише в актовій залі. Так Олесь Терентійович Гончар виступав із зверненням до українців із трибуни Зїзду Лісничих у 1990 році. Євгенія Чавдар, Андрій Сова та Анатолій Пономаренко вели вечори, Олекса Мусієнко, та інші письменники були учасниками дискусій.

Родина космонавтів Поповичів – Роман та Марина (майстер спорту міжнародного класу з вищого пілотажу) були друзями Бориса Миколайовича. Це те, що підлягає відновленню! Разом із кадровою роботою та нормативно–правовим забезпеченням. Так, як це робив Борис Миколайович Лукянов.

Рекламодатели

Партнёры

Новостная рассылка

Будьте в курсе наших последних новостей. Оформите бесплатно персональную новостную рассылку.