Анатолій Сабадир,
заслужений лісовод України
Історія України останнього століття складна та буремна. Не менш буремна і галузева історія. Кожен період лишав відбитки як на людях, так і на землі. Світлини й архіви дозволяють надати належну оцінку діям спільноти, як річні кільця стовбура дерева — стану довкілля: сприятливе чи не зовсім? Визначальне місце в історії держави та українського Лісу належить Борису Миколайовичу Лук’янову — династійному лісівникові, Громадянину, видатному організаторові, Людині з великої літери.
Борис Миколайович народився 18 червня 1921 р. у сім’ї Миколи Йосиповича Лук’янова, лісничого Вишнівчицького лісництва (Хмельниччина, Поділля) у с. Кутківці Чемеровецького району.
У 1938 р. стає студентом Київського лісогосподарського інституту. А на четвертому курсі студент Борис Лук’янов був призванийдо 12го Гвардійського полку 4‑ї армії повітряно-десантних військ. Бойові заслуги воїна були відзначені найвищою солдатською відзнакою — медаллю «За відвагу», двома медалями «За бойові заслуги» та орденом Червоної Зірки.
По закінченні війни, у серпні 1945 р. Борис Миколайович продовжує навчання в Київському лісогосподарському інституті, який закінчує в січні 1946 р. У лютому того ж року він був призначений на посаду лісничого Зінківського лісництва (нині — ДП «Ярмолинецьке лісове господарство Хмельницької області»). Наступна сходинка — 1948–49 рр. — на посаді старшого лісничого Старокостянтинівського лісгоспу. Організовує та проводить невідкладні роботи з відновлення понищених війною лісу та господарства. Плідна господарська діяльність Бориса Лук’янова от римує високу оцінку — до бойових нагород додається цивільна — орден Трудового Червоного Прапора (1950 р.).
Його направляють вчитися на Вищих лісних курсах Міністерства лісового господарства СРСР (1949–50 рр.). У країні зріють масштабні перетворення, іде відновлення зруйнованого народного господарства. Кращі з кращих лісових фахівців і науковців, іноді ціною власного життя, змогли переконати Йосипа Сталіна, не заперечуючи при цьому його слів «Стране нужен лес» (мовою оригіналу), відновити роботи із лісозахисту, розпочаті експедицією Василя Докучаєва у 1894 р. Вища рада народного господарства, спільно з РСДРП (б) 20.10.1948 р. приймає постанову про наймасштабніше на той час розгортання робіт по захисту земель від вітрової та водної ерозії. Було створено понад 600 нових підприємств. То був черговий камінь до фундаменту продовольчої та кліматичної безпеки, і набутий у СРСР досвід буде використано ООН на початку 1970‑х рр. Це надбання буде основоположним у базовій Резолюції Генеральної Асамблеї як вищого органу планетарного масштабу. «Український камінь», нагадуємо, держави — співзасновниці ООН.
Варто уточнити, що близько 20 % запланованого тоді по СРСР лісорозведення припадало на терени України. Масштабні роботи вимагали таких самих особистостей — освічених, фахових, чесних, відданих справі. Борис Лук’янов відповідав усім цим критеріям. У цьому був упевнений Анатолій Солдатов, який у той час очолював лісову галузь України. На мій погляд, саме він «зробив ставку» на молодого лісничого. І не помилився.
У грудні 1950 р. Б. М. Лук’янов був призначений на посаду заступника Міністра лісового господарства Литовської РСР, де він пропрацював по червень 1953 р. Потім працював на Буковині директором Сторожинецького лісового технікуму та навчально дослідного лісгоспу, а з червня 1954 р. — у Міністерстві сільського господарства УРСР на посаді заступника міністра та члена колегії міністерства.
Чергове призначення в травні 1955 р. — на посаду заступника міністра сільського господарства УРСР. Масштабні роботи в лісовому господарстві дають позитивні наслідки в усіх аспектах — як у захисті земель, так і в забезпеченні будівництва, розвитку вугільної та енергетичної галузей (підготовка чаш майбутніх водосховищ ГЕС).
У липні 1957 р. Б. М. Лук’янов затверджений на посаді начальника Головного Управління лісового господарства та полезахисного лісорозведення, а в листопаді 1959 р. призначений на посаду начальника Головного управління лісового господарства і лісозаготівель при Раді Міністрів УРСР. Досягнуто надзвичайно важливого рубежу — прямого спілкування з Головою Уряду та узгодження найважливіших питань розвитку галузі. Перш за все, матеріально технічної бази та наукового забезпечення, розвитку міжнародного співробітництва.
Його фаховість, тонке відчуття стану справ, людяність і здатність до компромісу в діях «другого плану» сприяли вирішенню головних завдань.
Призначення на зазначену посаду дозволило Борису Миколайовичу поступово зміцнити фундамент для створення майбутнього Міністерства в новій якості — ведення комплексного господарства. Ніхто тоді не волав — «держава — нікчемний господар!».
Із далеких країв, від Іркутська до Петрозаводська, відбиралися фахові, чесні, віддані справі лісівники та промисловці, технологи, які працювали не лише на українських підприємствах, на заготівлю лісу для потреб народного господарства республіки. Перебуваючи в системному контакті з представниками законодавчої та виконавчої влади, вони спільно ставили питання перед партійними органами, демонструючи набуті досягнення та наполягаючи на розширенні набутого досвіду.
У тактовній формі роз’яснювалось, що подальші «переруби» розрахункової лісосіки в лісах України недопустимі, ретельно обґрунтовувалася необхідність капітальних інвестицій, у т. ч. для формування технічної бази, глибоких наукових досліджень, особливо в зонах лісостепу та степу. Набутий за перше десятиріччя робіт досвід вражав, Уряд України запрошував фахівців ООН і з країн РЕС (Ради економічного співробітництва).
Команда Бориса Лук’янова спромоглася вивести лісове господарство України на чільне місце в колишньому СРСР, перетворити його на полігон нових технологій. Набуте лісовою галуззю стало підставою для нагородження Б. М. Лук’янова орденом Трудового Червоного Прапора — вдруге!
Незаперечні докази значущості лісової галузі в державі остаточно переконали в перспективності подальшого розвитку. Уряд ретельно зважує програму та готує постанову про необхідність реформування Головного управління в окреме Міністерство (20 травня 1966 р.). Президія Верховної Ради Української РСР підтримує пропозицію Уряду і подає проєкт Закону на затвердження Радою, що і відбулося 29 червня 1966 р.
Розвиток подій змушує Бориса Лук’янова розвивати нові напрямки, нарощувати обсяги захисного лісорозведення, особливо після пилових бур 1968–69 рр. На часі постала розробка, за підтримки Уряду, документа, що набуде найвищого значення, — «Програми з комплексу робіт по захисту берегів Чорного й Азовського морів». На лісівників України покладалося завдання забезпечити садівним матеріалом відповідних порід. Амвросіївський (Донецька обл.), Велико-Копанівський (Херсонська обл.), Арциз, Сарата, Ширяєво (Одеська обл.) стануть добре відомими на Ставропіллі, на Кубані, у республіках Прибалтики, які будуть стабільними покупцями сіянців потрібних порід, у тому числі — шипшини як підвою. Лише за період з 1954 по 1971 рр. під керівництвом Б. М. Лук’янова лісгоспами було створено 2 млн. 33 тис. га лісів.
Спогади та оповідання, театральні вистави («Пора жовтого листя» Олекси Коломійця йшла в багатьох театрах Союзу) ставали буденним явищем. Лісівник був творцем і товаришем, а не «злодієм», як нині звучить майже з усіх ЗМІ. У 1970–80 рр. кращі із діячів мистецтва та культури були гостями не лише в актовій залі. Так, Олесь Терентійович Гончар виступав зі зверненням до українців з трибуни З’їзду лісничих у 1990 р. Євгенія Чавдар, Андрій Сова та Анатолій Пономаренко вели вечори, Олекса Мусієнко та інші письменники були учасниками дискусій. Родина космонавта Поповича — Роман і Марина (майстер спорту міжнародного класу з вищого пілотажу) — були друзями Бориса Миколайовича.
Це те, що підлягає відновленню! Разом із кадровою роботою та нормативно-правовим забезпеченням. Так, як це робив Борис Миколайович Лук’янов.
У 1968 р., у розсадниках Мінлісгоспу України було вирощено та висаджено на постійні місця 2 (!) мільярди сіянців і саджанців (із 8 млрд. шт. по Держкомлісу СРСР, тобто 25 відсотків — українські).
Загальний обсяг створених насаджень, за звітами зазначеного року, склав 198 тисяч гектарів! Планку було поставлено дуже високо, що дратувало заздрісників. Таке можливо досягти лише у злагодженій команді, професійній, дружній, приязній.
