Коржов В. Л., перший заступник директора з наукової роботи УкрНДІгірліс,
канд. техн. наук, ст. наук. співроб., член-кореспондент ЛАНУ
Запровадження сталого розвитку лісової галузі, що на теперішній час займає лише близько 16% території України, а також суттєве збільшення площі лісів є важливими проблемами, які слід розв’язувати на сучасному етапі соціально-економічних трансформацій українського суспільства. Завданням лісових підприємств є не тільки забезпечення безперервного та невиснажливого використання лісових ресурсів і задоволення потреб народного господарства та населення в деревині, але і розширене відтворення та поліпшення породного складу і якості лісів, а також підвищення їх продуктивності, стійкості та життєвості. При цьому, ліси повинні виконувати (зараз і в майбутньому) екологічні, економічні та соціальні функції на місцевому, національному та глобальному рівнях. Одним із аспектів вирішення вищенаведених, складних і надзвичайно актуальних для нашої держави, проблем є запровадження процесів природозбереження лісогосподарської діяльності. Ці процесси мають базуватися на застосуванні сучасних систем лісових машин і технологій, які істотно знижують трудомісткість лісогосподарських робіт, забезпечуючи високу продуктивність праці та, що особливо важливо, повністю замінюють тяжку і небезпечну, тому й не престижну, працю лісових робітників.
Необхідно відмітити, що процес лісогосподарського виробництва є складним, багатогранним і багатоступінчатим і має свої специфічні особливості.
Вони полягають у:
Вищенаведене підкреслює обов’язковість облаштування належної транспортної інфраструктури в лісових масивах, яка має базуватися на застосуванні лісових автодоріг і служити основою для забезпечення сталого розвитку лісових територій, включаючи вирощування, комплексне використання, відновлення й охорону лісів, а також поліпшення умов проживання населення в лісистих районах і підняття лісівництва на вищий ступінь. Крім того, лісові дороги, як правило, відіграють важливу роль у розвитку загальної економіки території, де вони побудовані, забезпечуючи належний транспортний зв’язок сільськогосподарських виробників, різнопрофільних підприємств і організацій, а також населених пунктів, що знаходяться в районі розташування лісової дороги. При цьому спостерігається поліпшення охорони здоров’я, зниження плинності кадрів, підвищення рівня освіти та культури. Для прикладу, за рахунок місцевих доріг кількість автобусних рейсів збільшується в 10 разів, міграція сільського населення зменшується в 1,15 разу, поліпшується загальноосвітній рівень в 1,65, культурний рівень — у 2, а товарообіг — у 2,3 разу.
Аналіз наявної мережі автодоріг у лісовому фонді України показує, що її густота в середньому по державі складає орієнтовно 1,1 км на 100 га, що є надзвичайно низьким показником порівняно з розвинутими країнами. При цьому, лісові автодороги становлять переважну більшість (понад 80 %) автодоріг, які проходять в лісових масивах. Для значної частини лісових автодоріг характерним є наявність нижчого типу дорожнього одягу, що зумовлює періодичність чи сезонність їх дії. Недостатня щільність лісових доріг та їх невисокий, а в ряді випадків, незадовільний технічний стан, зумовлює використання транспортних засобів підвищеної прохідності, які мають невелику, за теперішніми мірками, вантажопідйомність. Таке становище призводить до того, що порівняно із сучасними автотранспортними засобами фактично витрачається суттєво більші обсяги паливно-мастильних матеріалів на кожний тонно-кілометр вантажообігу. А для перевезення лісових вантажів необхідно у два-три рази більше водіїв. Це спричинює підвищення собівартості лісогосподарських робіт у цілому й особливо процесу транспортування заготовленої лісопродукції зокрема. До того ж, лісові підприємства, будуючи й утримуючи власні дороги, якими користуються підприємства інших галузей народного господарства та місцеве населення, платять податки на утримання доріг загального користування.
Враховуючи вищенаведене, а також особливості сухопутного транспорту лісу, необхідним є застосування таких основних критеріїв, що визначають основні підходи до призначення параметрів лісових автодоріг: мінімізація витрат на їх будівництво та досягнення безпеки руху транспортних засобів по них. Крім того, аналіз фактичних параметрів лісових доріг у різних країнах світу та сучасних тенденцій щодо методів їх будівництва й утримання, а також проведених в Україні досліджень у сфері лісових шляхів і транспорту лісу доводить доцільність встановлення таких основних вихідних вимог для планування лісотранспортної мережі:
Важливими чинниками, які впливають на структуру та якість лісотранспортної мережі, є нормативні документи, що визначають особливості розташування лісових автодоріг на території лісових масивів, їх класифікацію та параметри, а також вимоги до планування трас таких доріг і здійснення проєктно-пошукових робіт. Наразі в Україні при проєктуванні лісових автодоріг застосовуються два нормативні документи. Для лісових підприємств, що розташовані в гірських регіонах (Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, Львівська області та АР Крим), обов’язковим є використання «Інструкції по проєктуванню лісових автомобільних доріг в гірських умовах Карпат» (затвердженої Мінпромом України, 1994 р). У цьому документі враховуються природно-виробничі умови діяльності в гірських лісах та особливості будівництва гірських лісових автодоріг. Для всіх інших областей України та рівнинної частини Львівської області чинною є «Инструкция по проектированию лесохозяйственных автомобильных дорог» (ВСН 7–82), якою враховані особливості ведення лісогосподарської діяльності на значних територіях у різноманітних лісорослинних зонах колишнього Радянського Союзу. Їх поєднує той факт, що при обґрунтуванні параметрів складових елементів лісових автодоріг основну увагу було звернуто на сам транспортний процес. Головними виступали такі умови: досягнення безпеки руху лісовозного транспорту із розрахунковими швидкостями; забезпечення міцності та надійності дорожніх споруд і швидке відведення поверхневих вод від дорожнього полотна чи їх пропуск.
Обома нормативними документами лісові дороги залежно від призначення поділяються на три типи за такими узагальненими ознаками:
I тип — магістральні дороги, які об’єднують лісові дороги нижчих типів у єдину транспортну мережу та з’єднують лісові масиви і лісогосподарські підприємства з автомобільними дорогами загального користування.
II тип — дороги, які забезпечують доступ транспорту в окремі частини території лісового фонду чи з’єднують відокремлені лісові масиви, лісництва, лісові розсадники, цехи переробки й інші об’єкти та мають вихід на магістральні лісові дороги чи дороги загального користування.
III тип — дороги, що забезпечують під’їзд до ділянок лісозаготівель, лісогосподарських, лісовідновних та інших робіт, а також протипожежні дороги, дороги до лісових кордонів, розсадників та інших об’єктів.
Для вищезгаданих нормативних документів характерним є присутність певних відмінностей як у показниках для встановлення типу лісових автодоріг, так і у величині розрахункової швидкості руху та ряду їх параметрів. Такі відмінності пов’язані з різним терміном розробки документів і різними природно-виробничими умовами регіонів їх застосування, що, певною мірою, вплинуло на встановлення величин вихідних даних при проведенні відповідних розрахунків параметрів лісових автодоріг. Крім того, з моменту розробки цих документів пройшов тривалий період (30–40 років), і вони не враховують сучасні тенденції стосовно екологізації транспортного будівництва та необхідності використання нових матеріалів і технологій дорожньо-будівельних робіт. У теперішній час, за наявності посилення негативних проявів кліматичних змін і збільшення кількості екстремальних природних явищ, постають нові вимоги до дорожньої мережі в лісах. Вони полягають у здійсненні заходів, спрямованих на зниження тенденцій кліматичних змін та адаптації до них з урахуванням чутливості й уразливості лісових екосистем. Їх необхідно застосовувати як при плануванні та будівництві нових лісових автодоріг, так і при експлуатації наявних. Прикладами таких заходів можуть служити: оптимальне розташування трас лісових автодоріг; розпорошення поверхневих вод, які концентруються біля дорожнього полотна; утворення польдерів чи тимчасових водних резервуарів біля малих водопропускних споруд; зменшення обсягів насипів і виїмок та площі їх укосів; удосконалення конструкцій дорожнього одягу тощо.
Також необхідно відмітити, що в Україні наявні достатньо складні вимоги до планування лісових доріг, проведення геодезичної зйомки та закріплення траси на місцевості, а також змісту й оформлення проєктної документації та її затвердження. Незважаючи на значно нижчий рівень капітальності лісових автодоріг (особливо нижчих типів) порівняно з дорогами загального користування, ряд вимог до них є аналогічними вимогам до останніх. Особливо це стосується водопропускних споруд (мостів, труб) і дорожнього одягу. Такі обставини вимагають вдосконалення нормативно-правової бази, яка стосується лісотранспортної мережі.
На сьогодні в Україні питання побудови належної транспортної мережі в лісах підняті на державний рівень, тому назріло питання організації розробки нових відомчих будівельних норм, в яких має бути враховано необхідність створення єдиних нормативів для лісових автодоріг. Ці норми мають бути обґрунтованими та враховувати специфіку лісогосподарської діяльності, а також сучасні підходи до створення оптимальної транспортної інфраструктури лісових територій.
