Коржов В. Л., канд. техн. наук,
ст. наук. співпр., член-кореспондент ЛАНУ,
перший заступник директора з наукової роботи УкрНДІгірліс
У травні поточного року виповнюється двадцять років з дня підписання у Києві на міністерському рівні міжнародної угоди — «Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат», сторонами якої є сім країн Європи, де розташовані Карпати. Основною метою Конвенції є проведення всебічної політики та співпраці для покращення якості життя, зміцнення місцевих економік та громад, збереження природних цінностей і культурної спадщини. Роки дії Конвенції підтвердили її працездатність і цілеспрямованість у забезпеченні раціонального господарювання в гірському багатонаціональному регіоні, що відрізняється складними природно-виробничими умовами.
Twentieth Anniversary of the Carpathian Convention
The article provides information about the twenty-year history of the formation and functioning of the international agreement — “Framework Convention on the Protection and Sustainable Development of the Carpathians”. The parties to the convention are the seven countries of Europe, where the Carpathians are located. A description of the general purpose and goals of the Convention and the chronology of the Conferences of the Parties, which are its main decision-making authority, are given. Information on the tasks of the forest sector and the achieved results is provided. Recently adopted decisions regarding support for green recovery and reconstruction of Ukraine were noted
У 2001 році уряд України звернувся до UNEР (Програма з питань довкілля) з проханням сприяти процесу міжурядових консультацій між європейськими країнами, на території яких розташовані Карпати, з метою розробки проєкту міжнародної конвенції. Завданням UNEР, яка створена рішенням Генеральної Асамблеї ООН в 1972 році, є забезпечення координації охорони природи на загальносистемному рівні шляхом заохочення міжнародного партнерства в турботі про навколишнє середовище, надихаючи, інформуючи та дозволяючи націям і народам покращувати якість свого життя без шкоди для майбутніх поколінь. Також UNEР працює над здійсненням трансформаційних змін для людей і природи, досліджуючи основні причини трьох планетарних криз: зміни клімату, втрати природи та біорізноманіття, забруднення та відходів.
Уже в листопаді 2001 року український уряд організував першу неформальну зустріч у Києві, де учасники погодили перелік сфер співпраці, від яких виграє довкілля Карпатського регіону. Згодом, за сприяння UNEР, а також міжнародних організацій, академічних установ і неурядових організацій Австрії, Італії, Ліхтенштейну та Швейцарії відбулося ще п’ять підготовчих зустрічей, які включали офіційні переговори між карпатськими країнами.
Необхідно відмітити значну роль Європейської академії (EURAC) з Больцано (Італія), де знаходиться науковий і оперативний центр Секретаріату Альпійської конвенції. Першим значним кроком у цьому підготовчому процесі стало формування Альпійсько-Карпатського партнерства, започатковане під час Міжнародного року гір (2002 р.) і підтримане керівництвом Альпійської конвенції. Підставою для започаткування нової міжнародної угоди країн регіону стало спільне визнання Карпат унікальним природним скарбом визначної краси та екологічної цінності, важливим центром біорізноманіття, притулком для багатьох видів рослин і тварин, що перебувають під загрозою зникнення, та найбільшою в Європі територією з пралісами, важливою складовою довкілля екологічного, економічного, культурного, рекреаційного характеру та загалом середовища існування в серці Європи, спільного для багатьох народів та країн (рис. 1).
Рис. 1. Карта Карпатського регіону
У результаті підготовлено узгоджений зміст угоди, яка отримала назву «Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат» (скорочено Конвенція, Карпатська конвенція), учасниками якої є сім країн Цен тральної та Східної Європи (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина та Україна). Цей документ прийнято в Києві в травні 2003 року під час Міністерської конференції «Довкілля для Європи». Уряд України виступає депозитарієм Конвенції, яка за часом прийняття стала другою у світі субрегіональною угодою про захист гірських районів.
Основною метою Конвенції є проведення сторонами всебічної політики та співпраці з охорони і сталого розвитку Карпат для поліпшення якості життя, зміцнення місцевих економік і громад, збереження природних цінностей і культурної спадщини. Для її досягнення країни, які підписали Конвенцію, вживають відповідних заходів, підтримуючи: принципи запобігання та застереження; принцип «забруднювач платить»; участь громадськості та залучення зацікавлених організацій; транскордонне співробітництво; інтегроване планування й управління земельними та водними ресурсами; програмний і екосистемний підходи.
Початково Конвенція включала в себе 23 статті, які описують її цілі та завдання в таких сферах людської діяльності: земельні ресурси, біологічне та ландшафтне різноманіття, планування територій, водні ресурси, сільське та лісове господарство, транспорт та інфраструктура, туризм, промисловість та енергетика, культурна спадщина та традиції. Підкреслюється також важливість екологічної обізнаності та участі громадськості у виконанні завдань Конвенції.
Враховуючи сучасні тенденції глобальних кліматичних змін, вирішено додатково включити нову статтю — 12bis «Зміни клімату», що ратифіковано Законом України від грудня 2020 року. Окрім того, в змісті угоди відображено організаційні та технічні питання, які стосуються: вступу Конвенції в силу, механізмів діяльності Конвенції та її Протоколів, проведення конференцій Сторін, здійснення встановлених фінансових внесків, діяльності Секретаріату, приєднання та виходу з Конвенції тощо. Більшість з цих статей не мають прямої дії, а визначають загальні підходи до окремих проблем і великою мірою є скоріше політичними заявами, ніж встановлюють обов’язкові умови для країн. Тому основним інструментом впливу є Протоколи, які приймаються на Конференціях сторін щодо специфічних секторних питань економічного, соціального, а також природоохоронного напрямів та обов’язкові для застосування в рамках Карпатського регіону.
Головним директивним органом Конвенції є Конференції сторін, у роботі яких, як правило, беруть участь представники високого рівня держав‑членів. Сесії Конференції сторін проводяться раз на три роки. Серед іншого, Конференція сторін відповідає за прийняття Протоколів та поправок до Конвенції, створення допоміжних органів Конвенції, приймає програму роботи та фінансовий бюджет, а також розглядає і контролює виконання вимог статей Конвенції та Протоколів до неї.
Перша Конференція сторін Карпатської конвенції відбулася в Києві в грудні 2006 року. На ній було прийнято правила проведення Конференцій сторін, фінансові процедури Конвенції та підписано Меморандуми про взаєморозуміння між Карпатською конвенцією та Альпійською і Рамсарською конвенціями.
Головним підсумком зустрічі стало прийняття Карпатської декларації, яка заклала принципи партнерства у сфері охорони та сталого розвитку Карпатського регіону і формально започаткувала роботу Карпатської конвенції. Після цього відбулося вже п’ять таких форумів, які проведено в Бухаресті (Румунія, червень 2008), Братиславі (Словаччина, травень 2011), Микулові (Чехія, вересень 2014), Ліллафюреді (Угорщина, жовтень 2017) і в режимі відеоконференції номінально в Жешуві (Польща, листопад 2020). Зазвичай керівництво Конвенцією в трирічні періоди між конференціями здійснюють високоповажні представники урядів країн, де відбувається Конференція (рис. 2).
Рис. 2. Символічна передача керівництва Карпатською конвенцією від Чехії до Угорщини
На першій конференції також було прийнято рішення щодо заснування Секретаріату як допоміжного органу Конвенції, який працює з травня 2004 року. Він розташований у Віденському офісі UNEР, яка спільно із урядом Австрійської Республіки надає підтримку цьому важливому органу Конвенції. Секретаріат сприяє співпраці між країнами — учасницями угоди та іншими відповідними міжнародними органами і конвенціями, а також розробленню Протоколів Конвенції та їх ратифікації. Крім того, заохочує та підтримує дослідження,
комунікацію й обмін інформацією між партнерами, координує підготовку та впровадження робочої програми Конвенції, готує відповідну документацію та підтримує подальший інституційний розвиток. З 2004 року керівником Віденського офісу UNEР і Секретаріату Карпатської конвенції є Гаральд Еґерер (Harald Egerer) (рис. 3).
Рис. 3. Керівник Секретаріату Карпатської конвенції Harald Egerer
Комітетом створено ряд Робочих груп, відповідальних за управління проєктами та діяльністю у сфері біологічного та ландшафтного різноманіття, культурної спадщини та традиційних знань, сталого туризму, сталого сільського господарства та місцевого розвитку, сталого лісоуправління, кліматичних змін, сталого транспорту, промисловості та енергетики, а також Керівний комітет Карпатської мережі природно-заповідних територій. До участі в засіданнях Робочих груп залучаються, як правило, висококваліфіковані фахівці з різних країн світу. Засідання таких груп, які проводяться не рідше одного разу на рік, відкриті для всіх зацікавлених сторін (рис. 4, 5).
Рис. 4. Робочий момент засідання Робочої групи з лісоуправління (Словаччина, жовтень 2022 р.)
Рис. 5. Члени Робочої групи з лісоуправління на екскурсії в словацьких лісах
Пряме відношення до лісогосподарської діяльності має стаття 7 Карпатської конвенції «Стале сільське і лісове господарство», в якій передбачено, що країни-учасниці:
Важливий для лісової галузі «Протокол про стале управління лісами до Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат» (у подальшому — Протокол) розроблений відповідно до статті 7 Карпатської Конвенції з метою розвитку, гармонізації та посилення необхідних кроків щодо сталого лісоуправління в Карпатському регіоні та був другим Протоколом Конвенції. Серед іншого Протоколом передбачено завдання, спрямовані на стале управління карпатськими лісами: інтеграція в галузеві політики цілей сталого управління та збереження карпатських лісів; підтримка та збільшення лісового покриву; забезпечення продуктивних функційлісів та їхньої ролі в розвитку сільської місцевості; визначення та охорона природних лісів, особливо пралісів, та принципи управління лісами на охоронних територіях; сприяння відновленню лісів, наближених до природних. Також у Протоколі відмічено питання забезпечення соціальних функцій лісів, урахування впливу змін клімату, проведення спільних наукових досліджень. Крім того, Протоколом передбачено розвиток спільної інформаційної системи щодо стану лісів у Карпатах відповідно до статті 12 Карпатської конвенції та гармонізації баз даних і забезпечення того, що національні результати лісового моніторингу інтегруються в спільну інформаційну систему.
Для ефективного виконання цього Протоколу у 2014 році Четвертою Конференцією Карпатської конвенції затверджено «Стратегічний план дій з впровадження Протоколу про стале управління лісами» (надалі — Стратегічний план), який протягом 2012–2014 років опрацьовувала Робоча група зі сталого лісокористування за активної участі фахівців Держлісагентства та науковців УкрНДІгірліс. Стратегічний план розкриває зміст кожного завдання Протоколу та містить очікувані результати їх упровадження.
Необхідно зазначити, що ні Протокол, на Стратегічний план не мають на меті виключно збільшення заповідних лісів у Карпатському регіоні. Є чітке розуміння необхідності підтримки економічної функції в забезпеченні деревними та недеревними продуктами лісу як основи розвитку сільських територій Карпат. Особливу увагу приділено раціональному використанню деревини, сприянню та підтримці сталого лісоуправління та ідентифікації й запровадженню системи плати за екосистемні послуги. Разом із цим, Стратегічним планом і подальшими зобов’язаннями в рамках Протоколу передбачено проведення робіт з ідентифікації пралісів та їх охорони за активного сприяння UNEР і Секретаріату Конвенції, які забезпечують надання, консолідацію й оновлення інформації стосовно розробки загальнорегіональної бази даних про ліси високої природної екологічної цінності в Карпатському регіоні Європи. До цього процесу також залучені Європейське агентство з довкілля та Європейський тематичний центр з інтеграції та цифровізації даних.
Згідно з дорученням Держлісагентства всі підвідомчі підприємства зобов’язані виконувати положення Протоколу та Стратегічного плану. Починаючи з 2015 р. запроваджено практику дієвого контролю за виконанням цих документів, що дозволяє мати щорічні звіти про виконані різнопланові роботи лісовими підприємствами областей Карпатського регіону та на галузевому рівні приймати організаційно-технічні рішення, спрямовані на виконання вищезгаданих документів.
Карпатська конвенція та підтримка України
У листопаді минулого року в Жежуві (Польща) відбулася Карпатська міністерська конференція, учасники якої рішуче засудили військову агресію Росії проти України та її негативні наслідки для довкілля (рис. 6, рис. 7).
Рис. 6. Представники України на Карпатській міністерській конференції
Рис. 7. Робочий момент Карпатської міністерської конференції
Було прийнято дві Міністерські Декларації. Одна — стосовно впровадження глобальної рамкової програми для збереження біорізноманіття. Друга — щодо впливу війни на довкілля в Україні та необхідність співпраці та допомоги. Цією Декларацією:
