Анатолій Сабадир,
почесний лісівник України
Обставини, які складаються навколо лісової галузі України, вимагають вчергове поєднати зусилля залишків професійних і чесних громадян з метою відновлення ЛІСОВОЇ СПРАВИ та належного ставлення до фахівців, чиєю діяльністю формуються сприятливі умови для життя всіх громадян держави. Немає сенсу з’ясовувати, як стали планети Сонячної системи і хто, врешті-решт, прийняв рішення про призначення фахівців-лісівників на високі посади очільників галузі. Принципово важливо інше — взяти посильну участь у справі наведення ладу, відновлення втрачених позицій лісівника.
Оцінку злочинних і антидержавних дій осіб, які десятиріччями розбещували та нищили не лише персонал, а й Ліс, буде ще надано. Сьогодні ключове — поєднання зусиль на позитивні дії. Мені, як ветерану галузі, людині, яка висаджувала та висівала перші в житті рослини в далекому 1956 р., є чим поділитися щодо черговості дій призначеного на роль Лідера лісівників. Мою працю оцінено належним чином, можливо навіть з авансом, який маю відпрацьовувати, доки дієздатний. Я не відкрию Америку, але перерахую черговість дій, необхідних, на мою думку, для виконання.
По-перше, робота з персоналом. Я був прийнятий на роботу до центрального апарату за часів керівництва Бориса Миколайовича Лук’янова і пройшов добру трудову школу. Підбір та «чистка» персоналу неминучі. Дай Боже тримати позицію та мати імунітет від різнобарвних політиків. Ретельно вивчивши обставини — розірвати ланцюги в зімкнутих схемах «доброзичливців», які неминуче будуть клястись у відданості «патрону». То є міна сповільненої дії, що особливо небезпечно в структурі споріднених установ і закладів. Хто, наприклад, відновить повнокровну діяльність штучно доведеного до банкрутства ДІПРОЛісу?!
На початку моєї трудової діяльності в галузі було задіяно, з урахуванням сезонних працівників, понад 180 тис. осіб. Завжди була проблема персоналу на Півдні та Сході України. Нині ситуація постала там гостро, як ніколи раніше. Сіно для корів та дрова для опалення сьогодні втратили актуальність, а зарплатня інженерного персоналу, як правило, недостойна. Поліщук в Степу не приживеться… Навіть на керівній посаді в лісгоспі чи області. Не менш важливо — ретельно, майже «під мікроскопом», просіяти склад так званих громадських організацій.
По-друге, зрозумілий і простий у здоровому суспільстві блок нормативно-правового забезпечення, мабуть, ще складніший за кадровий, залишився в архівах Верховної Ради 8 скликання. «Сколько веры и леса повалено…», але тепер треба розпочинати нове ходіння. Тільки гуртування всіх дієздатних сил, яким не байдужа доля галузі, здатне прискорити справу для прийняття раніше узгоджених проєктів з набуттям статусу Закону України. Історія «ходіння по муках» викладена у збірнику Укрпрофлісу, у зверненнях і пропозиціях до влади (150 арк.!)
Достойні реанімації й Укази Президентів України періоду 2006–2017 рр., якими визначено завдання на довгі періоди! Сьогодні захисних масок і респіраторів в Україні вдосталь, лишилося принести автомобільні щітку та пилосос, прочистити, проаналізувати завдання та внести у владні кабінети. Як приклад: знаходячись уже в Брюсселі, перед початком саміту, П. Порошенко у згаданому 2017 р. підписав надважливий для лісової галузі Указ. Цей документ, як паротяг, здатний багато чого повезти. Потрібні лише настирливість і професійна робота.
Подібна доля й у ряду інших урядових документів та діючих Програм, направлених на оздоровлення довкілля, захист земельних і водних ресурсів, що давно вже набуло глобального характеру. Більше того, впродовж останніх двох-трьох років в Україні розгортаються міжнародні програми, готується та впроваджується ряд пілотних проектів, де без участі ЛІСОВОЇ ГАЛУЗІ досягнення позитивного вирішення неможливо! Мені було прикро чути в кабінеті на вул. Шота Руставелі: «нам международная помощь не нужна»… Прикро. Враховуючи зазначене, у моєму розумінні, черговим постає земельне питання.
Крок третій — інвентаризація решток захисних насаджень і легалізація уже створених лісових культур на землях меліофонду та громад. Одночасно постає ряд питань щодо формування довгострокових програм із заліснення схилів, балок і річищ, земель, які неминуче мають бути виведеними із аграрного обігу як деградовані. Але такі дії можливі лише за умови повного взаєморозуміння та державницької позиції профільних керівників та міністрів. Так було 33 роки тому: зал засідань, за столом президії Юрій Щербак і Валерій Самоплавський, рука якого на плечі колеги, і звернення: Юрію Миколайовичу, скажи відверто моїм штабістам (центральному апарату) — у нас є непорозуміння? У відповідь: НІ, жодних! За тиждень чи місяць такі стосунки не виникають, на жаль. А нині робота у територіальних громадах набула вже небувалої гостроти. Русла зниклих впродовж 30 останніх років понад десяти тисяч малих річок України вже передані в довгострокову оренду та приватну власність… Розорані та засіваються масляними та технічними культурами — як найбільш прибутковими в короткий період.
За всю історію земної цивілізації, з часів Мойсея та імператорів, з воїнами та сім’ями загиблих розраховувались землею (казна завжди порожня під час війни). Так має бути і далі, можливо, військовим буде надано право не на два, а на п’ять гектарів, я так відзначав би особливі заслуги воїнів. Але ж не на деградованих землях і порослих лісом нерозпайованих землях колишніх колгоспів та радгоспів! В областях Полісся та навіть у Сумській області це стало звичайним явищем — розкорчовувати самосівні ліси віком 25–30 років. Загальний облік таких площ відсутній, а злочинні дії набувають поширення.
Як варіант, можливе держане регулювання цього питання, з внесенням відповідного проєкту закону: з обов’язковим консультативним фаховим супроводом — стимулювати лісовирощування фізичними особами, що не суперечить ні Лісовому Кодексу, ні Конституції.
З урахуванням вкрай обмеженого часу на переопрацювання та розробку галузевої Програми розвитку (а вона, на мій погляд, повинна мати часовий вимір не менше 20 років та прогноз — до 2050 р.), доцільно використати ті програми, які вже за межами часу (до 2015 р), але досі не виконані. Аналіз невиконання має бути чесним і об’єктивним.
